Зарядимо одну з них, а потім з'єднаємо її з другою, неза-рядженою кулею. Показання електрометрів свідчать про те, що заряд першої кулі став удвічі меншим. Роз'єднаємо кулі і, доторкнувшись рукою до другої кулі, знімемо з неї електричний заряд. Потім знову приєднаємо другу кулю до першої, на якій залишилась половина початкового заряду, він знову розділиться на дві однакові частини, і на першій кулі залишиться вже четверта частина початкового заряду.

В такий же спосіб можна одержати одну восьму, одну шістнадцяту початкового заряду тощо.

Нарешті на першій кулі залишиться настільки малий заряд, що за допомогою звичайного електрометра виявити його не можна. Щоб поділити заряд на дуже маленькі порції, його треба передавати не кулям, а маленьким крихтам металу або краплинкам рідини. На таких маленьких тілах можна одержати порції заряду в мільярди мільярдів разів менші, ніж у досліді з кулями. А чи існує межа подільності електричного заряду, чи його можна ділити нескінченно?

Щодо будови електричних зарядів, як і речовини, можливі два припущення: заряд безперервний (як завгодно подільний) і заряд дискретний (складається з окремих порцій електрики).

За результатами дослідів, проведених у 1909—1914 роках, американський фізик Р. Міллікен довів дискретний характер електричного заряду та існування в природі найменшого (елементарного) електричного заряду. В дослідах Міллікена вимірювались заряди дрібних краплинок олії. Ідея дослідів Міллікена така. Уявімо собі мікроскопічну краплинку якоїсь нелеткої рідини (наприклад, ртуті або мінерального масла), вміщену між двома строго горизонтальними пластинами, зарядженими електричними зарядами протилежного знака. Змінюючи за допомогою батареї акумуляторів заряд пластин, можна створювати у просторі між пластинами вертикально спрямоване електричне поле різної напруженості Е (мал. 97).