творюється на нуль, пару і рідину не можна розрізнити. Температуру Т_к, за якої відбувається таке явище, називають критичною температурою, а стан речовини, за якого зникає відмінність між фізичними властивостями її рідини і пари, називають критичним станом. Можна сказати, що за критичної температури спостерігається не два стани речовини — газоподібний і рідкий, а один. Під час дальшого нагрівання речовина залишається газом за будь-якого тиску, і розділити її на пару і рідину за допомогою стискання неможливо.

Тиск насиченої пари речовини за її критичної температури називають критичним тиском. Він є найбільшим із можливих значень тиску насиченої пари цієї речовини. Для води, наприклад, критичний тиск дорівнює 2,2-10⁷ Па (225,6 атм), для оксиду карбону (вуглекислий газ) — 7,35-10° Па (75 атм), а для гелію — всього 0,23 • 10⁶ Па (2,3 атм). Об'єм, що його займає речовина у критичному стані, називають критичним об'ємом. Він відповідає найбільшому значенню об'єму, який може займати дана маса речовини у рідкому стані.

Якщо запаяти в тонкостінній скляній ампулі таку кількість ефіру, щоб його критичний об'єм дорівнював внутрішньому об'єму ампули, то можна продемонструвати перехід ефіру у критичний стан. Будемо рівномірно нагрівати таку ампулу з ефіром. Спочатку межа між рідиною і парою чітка, поверхня рідини увігнута (мал. 28, а). З нагріванням рідина розширюється, її густина зменшується, і поверхня стає плоскою (мал. 28, б). Потім ефір починає бурхливо випаровуватися (мал. 28, в), але густина його продовжує зменшуватися, оскільки він розширюється; густина ж його насиченої пари зростає. За температури 194 С видима межа поділу рідкого ефіру і його пари розпливається (мал. 28, г), насичену пару і рідину неможливо відрізнити одну від одної, їх властивості стають однаковими. За температури вище 194 С вся ампула заповнюється однорідною прозорою речовиною.

Якщо ампулу охолоджувати, всі процеси відбуваються в ній у зво

Мал. 27

Мал. 40 Мал. 41 Мал. 42