пари). Справді, перший газ (аміак) було переведено у рідкий стан уже в 1799 р. Особливий внесок в одержання зріджених газів було зроблено англійським фізиком М. Фарадеєм (1791 —1867), який перетворив газ у рідину в результаті одночасного охолодження і стискання. М. Фарадею удалося дістати в рідкому стані всі відомі на той час гази, за винятком азоту, кисню, метану, оксиду нітрогену і оксиду карбону.

До того як було встановлено існування критичної температури, робилися спроби зріджувати й ці гази, збільшуючи тиск. Однак після відкриття критичної температури для кожної речовини стало зрозумілим, що добування рідкого азоту, кисню тощо вимагає їх охолодження до температури, нижчої за критичну, тобто глибшого охолодження, ніж те, яке застосовувалося раніше. Охолодивши азот, кисень і водень нижче відповідних критичних температур і застосувавши більші тиски, їх також удалося перевести у рідкий стан. У 1908 р. дістали і рідкий гелій, критична температура якого становить -267,9 С.

Досить широко використовується метод охолодження газів до температури, нижчої за критичну, внаслідок виконання ними роботи за адіабатного розширення. Холодильні машини, які працюють на основі цього принципу, називають детандерами. Детандери бувають двох видів: поршневі і турбінні.

Розглянемо принцип дії поршневого детандера (мал. 29). Газ (повітря), який надходить у компресор А, від стискання до кількох мільйонів паскалів (десятків атмосфер) нагрівається. Для попереднього охолодження його пропускають через змійовик С, який обтікає проточна вода, після чого він надходить у розширювач (детандер) В. Розширюючись, газ штовхає поршень і виконує роботу за рахунок своєї внутрішньої енергії. При цьому він охолоджується настільки, що його температура стає нижчою за критичну, і він перетворюється в рідину, яка стікає в посудину D.